Дитина і телебачення

Комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла–сад) № 71 «Золота рибка» комбінованого типу

Телебачення несе нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей.Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим.

Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі. Зазирнемо до лабораторій учених, щоб переконатися в справедливості нашого твердження.

Отже, дитина і телебачення, його вплив на неї.

Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий ” спосіб життя і здоров ‘я — речі несумісні у будь-якому віці.

Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об’єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів.     Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу.

Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам’ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку.

Пам’ять. Оскільки здорова пам’ять є провідною серед інших видів людської пам’яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається.

Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає).

Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями.      Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя.

Мова та мовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів у країнах ОЕС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп’ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам’яттю, психомоторикою.

Уява, фантазії та творчі здібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що:

* діти із маленьких містечок, де немає розвиненої системи телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки і набагато вищі творчі здібності (дослідження канадських психологів), ніж їхні однолітки з великих міст;

* діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких почули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору;

* дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації;

* у дітей, які дивляться телепередачі десять і більше годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижений творчий потенціал;

* перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства перешкоджає прояву фантазії дітей.

Щодо впливу жорстокості на творчий потенціал дитини, то ось як пише про це авторитетний дослідник телебачення Р. Харріс: «У нових дитячих шоу на телебаченні вбачаємо велику небезпеку, оскільки, чим доступніші ставатимуть дітям агресивні іграшки, тим вірогідніше, що вони наслідуватимуть жорстоку поведінку персонажів мультфільмів.»Хлопчаки всіх поколінь грали у війну, але раніше більше доводилося працювати їхній уяві: палиця в них правила за меч, шматок картону – за пістолет. Тож у дітей був стимул до розвитку творчих здібностей. А вже пластиковий автомат-іграшку можна використати у грі тільки для того, щоб убивати людей, і ніяка фантазія тут не потрібна. Такі ігри та іграшки спонукають маленьких дітей дивитися на реальні речі та людей «просто, як на іграшки».

Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані.

Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості.«Когось б’ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями.

І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами.

Вольова сфера й регуляція поведінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ніяких зусиль. Психологи твердять: більшість з 20 мільйонів безробітних Європи – це «телеінваліди», люди пасивні, байдужі та бездіяльні.

В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки.

Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність.

Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв’язуються ці проблеми в інших країнах?

Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки.

А чи можна використовувати силу ЗМІ, у тому числі й телебачення, для благородної мети? На прикладі деяких спеціальних пізнавальних дитячих телепередач було показано, що вони дають позитивний, хоча й короткочасний, вплив на розвиток дитини, а саме: збільшується її словниковий запас, формуються позитивні соціальні установки. Це ефект підсилюється, коли зміст телепередачі обговорюється дитиною разом з батьками чи вчителями або якщо перегляд супроводжується навчанням.     Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно в різні способи і на кількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність.Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ.